Живуть інститути, друкують роботи,
шумлять центрифуги, муркочуть PC,
i Apples огризки останні, бездарні,
неначе в смітник до Країни везе.

Летять телеграми, і докторські роти
печуть, смажать, варять нових докторів,
не так докторів, як нових докторенків,
або ж якщо хочете - докторюків.

"Та хто ж всім їм платить?"- читач запитає?
"Ніхто і нічого!"- йому відповім.
Самі собі платять у Краї Чудеснім,
а хто чогось вартий давно вже звалив.

Гуляє несчасний, вдивляється в Сену,
жбурляє плящину у низ - не допив,
сидить, сльози льє  і на березі Рейну
хатинку самотню собі прикупив.

То все би нічого, хоч бідно та дружно,
прожили би якось оті доктори,
аж раптом наш Зварник в хвилину маразму,
на Льосика ставить звелів долі всі.

Зпитаєте ви:"Та хіба ж оце діло 
ученого мужа, смітник той мести?"
Але що ж ти візьмеш із Зварника-сина?
Для нього це діло, а ти срань мовчи!

Програли вони, по сідницях дістали,
але не вони, а оті доктори:
бюджет Академії  тричі кидали:
"Давіть блядь засранцев!"- лунало з гори.

Та що там наука! Кому все це треба?
Читач нетерпляче сторінку мина.
Ось як там освіта? Та певне, що краще
вона як у Греції тут процвіта.

Згадай но, читаче, того Діогена,
що в бочці сидів, виходить не хотів,
якщо ж і  виходив  на ринок у Фівах,
то факел з собою в руці виносив.

Так от,  Македонський в пориві душевнім
зпитав, чи не може йому прислужить?
Відмовив старий, попрохав щоби Шурик
дозволив на сонечку тихо спочить.

І наші так само: живуть смітниками,
чекають роками, щоб хтось заплатив
копійку старечу, що протягом віку
на старість, як думав, собі заробив.

А Шурики владні літають на мерсах,
що тягнуть на тисячу пенсій річних,
дурниць не питають, віддам їм належне,
вдають, що не бачать сміттярок отих.

Плекають освіту у Краї Чудеснім
і кожному старцю в Імперії Мрій,
дають загоріти під сонцем на бочці,
або ж в смітнику закінчить шлях земний.

"Ну як же це так?- запитає читачка, - 
Та ж чада свої десь там Шурики вчать?"
А якже, ми скажем, звичайно ж навчають,
і зовсім не десь, а частіш за все там.

Он Паша-козак, той навчає у Фріско - 
поближче до себе синулю трима;
del tutti*, той ближче, у горах альпійських
кровинку гуцульську надійно сховав.

І Жанна не гірша, теж чуйная мати,
не дала дитині рости в смітнику,
відправила доцю в Гайд-парк погуляти
та глянути в Темзу з моста Waterloo*.

Дітей відіслали у Кембрідж та Гарвард,
і ось, як не вірите, їдьте самі,
там мову Шекспіра  вже важко почути,
російську й китайську туди завезли.

Навкруг всі свої, всі знайомі з студенства
іще не старі смітникові жильці,
що в бочці не хочуть науці служити,
до сонечка ближче сюди приповзли.

І діти  теж наші - світленькі й кирпаті,
що хочуть, як всі, як колись-то і ми,
чогось научитись у храмах освіти
і зовсім не хочуть мести смітники.

А Гарвард той, клятий, відразу з розмаху
по тридцять шматків за туїшн* дере,
а скільки ще треба, щоб скромну общагу
у Бостоні* знять? На півсотні вже гне!

Але, як то кажуть, живем за Тарасом,
казав же Татусь щось приблизно таке:
"Чужому навчайтесь, своє пам'ятайте..."
Та ж бабки потрібні, й багато, на це!

"Оце все ти брешеш,- заявить чиновник,
що в Храмі Освіти в столиці живе, -
бо ж скільки відкрили самих інститутів
за ті десять років, що вільно живем!"

Відкрили, я згоден, згадав як колись-то
в святая святих у столиці зайшов,
було вже по шостій, і стон секретуток
з закритих дверей коридорами йшов.

Чини міністерські, насіявшись за день,
старались іще раз посіять добро,
щоб вічне і добре надовго зісталось,
щоб в душах дівочих воно проросло.

Ось так і сьогодні, ті самі панята
і орють і сіють усе навкруги,
нових інститутів повсюди відкрили
і більше відкриють, лиш бабки неси.

От хочеш, наприклад, шановний чатачу,
і ти інститута собі заснувать,
студентів навчать за помірную оплату,
а сам певне хочеш ти ректором стать?

Це робиться просто, ось слухай пораду:
ідеш в міністерство несеш свій проект,
і кажеш панятам, що десять процентів
ти налом з зарплати до них принесеш.

Кидаєш аванса, береш документа
і їдеш на місце, що вже вподобав,
даєш в лапу меру коханого міста,
щоб він тобі корпус в оренду віддав.

Затим набираєш цю "срань" викладацьку,
за гривню в годину, ну десять на день,
і досить, бо ж "падли", дивись, загуляють,
вони будуть панство, а ти скажуть - "пень"!

А далі все ясно, ти сам певне знаєш
(бо ж ти безперечно є інтелігент),
пускаєш обяву - лохів зазиваєш,
студентський формуєш собі контингент.

І все, ти вже ректор, і сам ти вже сієш,
куди і що хочеш, але ж пам'ятай,
що десять процентів грошей міністерських,
хоч плач, але налом назад повертай!