Віктор Андрійович підхопився рано, як казав колись Поет - ще треті півні не співали, перехрестився на ікону, вклонився портрету Поета, обвішеному вишитим рушником і вийшов з господи до двору. Роса ще не зійшла і бджоли мирно спали у вуликах. Горшки, розвішані на тині, наче козацькі голови після доброї гулянки, сумно привітали хазяїна гулом березневого вітру. Гарно починався цей день! Так, як колись починалися всі дні в рідній Хоружівці в далекому, щасливому дитинстві. Втретє заспівав півень і прокинулися гуси. З хати донеслися знайомі, рідні голоси:

 - Wash your hands before eating¹ !

    Це дружина кликала діточок до столу.  Час і мені помити, подумалося ліниво, навіщо нариватися на зайву лайку?

 - Вікторе! До дроту!

   Ну, ось, починається, ну, що вже там скоїлося спозаранку? Віктор Андрійович узяв слухавку і повернувся до рельного світу. Дзвонив Сашко - один з любих друзів, що після перемоги Помаранчової Революції був призначений керувати Ощадбанком.

 - Ти звідки?

 - З лікарні.

 - Молодець, ось приїду на Банкову і підпишу запит до каесу² . Протримайся до обіду.

 - Піздно, вони змінили наглядову раду і зібралися в кабміні. Але я їм так не дамся, ось виписуюся та їду до банку, тільки через мій труп! - зайшовся в істериці Сашко, але Віктор Андрійович натиснув відбій і пішов до столу.

 - Щось нагальне? - запиталася пані Катерина, подаючи чоловікові яєшню з салом.

 - Ощадбанк забрали, - відпові той, намазуючи великий шмат хлібу домашньої випічки свіжим маслом.

 - Та ж ви вчора порозумілися, - якось мляво здивувалася дружина.

   Чоловік тільки крякнув і мовчки налив собі кухоль молока. Ворота розчинилися і до двору бесшумно вкотився президентський мерседес - час було їхати на службу. Тримайся, - коротко побажала дружина, поцілувавши у щоку. Bye, bye dad³ - щасливо закричали діти і побігли перевдягатися до школи.

     Дорогою невпинно дзвонив телефон спецзв'язку - секретаріат уточнював деталі позачергової наради РНБО, тримаючи президента у курсі. Я вам дам Ощадбанк! - бісився Віктор Андрійович, тремтячи від люті. Укрексімбанку вам мало? Падлюки! Давида мені! - гаркнув помічнику і той блискавично натиснув потрібну кнопку.

 - Ну, як там у Дніпропетрівську? - випалив не вітаючись.

 - Лучше быть не может, восток переходит на нашу сторону! Вот только Цушко шалит, силу демонстрирует. Слюшай, ти бы указ издал, запретил этому барану спецназ по ящику показывать, а?

 - Чудова думка, погодився Віктор Андрійович, роблячи знак помічнику, який в ту саму мить надиктував на компютер відповідний указ.

    Я вам покажу київський університет! - пригадав учорашню образу. Я вам і Тарасюка пригадаю, су-у-ки! Бандитам тюрми!! - заревів чолов'яга і шофер з помічником зрозуміли - наступні години будуть гарячими. Машина зупинилася біля воріт секретаріату і до відчиненої дверки лімузина підбігла баба Параска. Ющенко, так! - заголосила стара і, якби на Банковій паслися гуси, то вони порозліталися б з переляку по всій столиці. Хороша прикмета, - подумав Віктор Андрійович і наказав охороні пропустити бабку до приміщення погрітись. Параска звично вмостилася у кріслі кімнати для очікувачів і почала вже сотий раз розповідати ледь не плачучим секретаркам події більш ніж дворічної давнини.

 - Балогу, - коротко наказав, проходячи до кабінету.

 - Вже чекає.

 - Юлія Володимірівна?

 - Буде за кілька хвилин, застрягла у пробці.

 - Відразу до мене, - відрізав і зачинив двері.

 - Які найновіші підстави для розпуску цього базарища? - запитав у голови секретаріату.

 - Ось Зварич щойно знайшов нові ...

 - Чудово, - пребив, недослухавши, - хай озвучить перед журналістами. Готуйтеся, наш час наближається!

 - Слухаю!

     Настрій піднявся до Говерли, голівудське обличчя, дещо пошкоджене діоксином, скам'яніло в ріщучому очікуванні.

 - Пане президенте, до вас спікер із прем'єром.

 - Хай ідуть до біса! Я розганяю їх бордель разом з урядом і оголошую вибори нового! Все! Мороз може іти на пенсію, а проффесор по етапу!

 - Віктор Андрійович, підождіть, не гарячкуйте, давайте спокійно поспілкуємось, є важлива справа, - донеслося з коридору.

 - Ваша справа, Сан Санич, Іудина! Тільки коштує не тридцять срібляків, а триста мільйонів доларів. Я вас з проффесором разом закрию! Геть! Варта, сюди!

 - А за миллиард двести миллионов, кто атветит? - донеслося з передбаннику.

 - Це брехня!

 - Така сама, як і про триста мільйоонів, - з достоїнством відмомив спікер з порогу президентського кабінету.

     Віктор Андрійович знічено сів до крісла.

 - Ми до вас ось у якій справі, - почав прем'єр. Наша фракція разом із фракцією СПУ прийшли до згоди відностно Огризка. Та хоч шматок, хоч огризок, це ваша квота і ми вам прешкоджати не будемо, - стримано всміхаючись підтвердив спікер. Та хай хоч в НАТО, хоч в ЄС, тільки, щоб мій авторитет під сумнів не ставив! - суворо наголошуючи на ключових словах, додав прем'єр. Поганий мир краще хорошої війни, давайте домовлятися, - вже в один голос підхопили обидва державні мужі.

 - Ну, що ж, давайте спробуємо. Тільки попереджаю, що це востаннє! Ще раз кинете і я вас розжену і хай влада впаде до Юльки! Вона вас самі знаєте куди запроторить! А мені і робити нічого не треба буде, тільки сидіти та підписувати!

    Обидва візаві, трохи збліднувши, витримали цю тираду і перейшли до обговорення.

 - Юлія Володимірівна, - повідомила у привідчинені двері секретарка. У спікера помітно здригнули м'язи обличчя. Прем'єр-міністр чомусь пригадав Івано-Франківськ і тупі літаючі предмети.

 - Я зайнятий, хай приїде по обіді!

     Перемовини закінчилися згодою по цілому ряду питань. Антикризова коаліція зобов'язалася підтримати Огризка, погодилася на створення робочої групи з вдосконалення конституції тощо. Обідали разом.

     Після обіду  президент відвідав рідну Хоружівку і вже там йому повідомили, що парламентська більшість відмовилася підтримати Огризка на посаду міністра бо той не хоче розмовляти російською і комуністи пригрозилися вийти з коаліції в разі його обрання. На керівні посади в МВС призначили ще кількох донецьких, а генпрокуратура закрила цілу низку гучних кримінальних справ за відсутністю складу злочину. У секретаріаті проти ночі чекала Юлька. Віктор Андрійович чемно поцілував ручку і запросив до розмови.

 - Ну, то що , Вікторе, підписуємо план спільних дій?

 - Так, від нас підпише Кириленко.

 - Добре. Ось сімнадцять пунктів, читайте.

 - Ні, дякую, нема часу. Я вам вірю, починайте! Юрко і Давид добре попрацювали, народ за нами!

    Ну, я вам покажу! - вже сидячи у лімузині думав Віктор Андрійович. Я вам і діоксин пригадаю, і тротил під моїм штабом, і транзитний сервер, і мільярди залізничних грошей, і ... Та-а-к, а що ж я про Гонгадзе в Копенгагені скажу?

 - Луценко, - звернувся помічник, простягуючи слухавку.

 - Як справи? Ти вже в Житомирі?

 - Ні, в мене сьогодні був обшук.

 - Шо? Як? І що шукали?

 - Офісні меблі та ізраїльський паспорт.

 - Знайшли?

 - Ні, але взяли підписку про невиїзд.

 - Тримайся, я подзвоню генеральному, Я йому покажу, як тебе чіпати!

    Діточки вже спали. Пані Катерина читала "Gone with the Wind"⁴ Маргарет Мітчел і на її обличчі викарбовувалися переживання за долю Скарлет О'Хара.

 - Як справи?- запиталася.

 - Розпускаю до біса!

 - О'кей, - відмовила дружина і занурилася у книжку.

     Віктор Андрійович схопився рано. Півні ще спали. Ніхто не дзвонив і він міг спокійно милуватися на диво синім небом.

 - Вітю, до дроту, Jesus fucking Christ!

 - Та шо таке? - заволав до слухавки.

 - Кінах перейшов до антикризової, разом з усією ПППУ, - повідомив розгублений голос Кириленка. Що будемо робити?

 - Я звернуся до народу. Тримайся!

     До відкритої дверки лімузину підбігла баба Параска. Віктор Андрійович зробив вигляд, що її не побачив. В залі для преси цього ранку голова держави заявив, що йому не подобаєть яким чином створена парламентська більшість, йому також не подобається, як працює генпрокуратура разом із міліцією і він вносить до парламенту законопроект про кримінальну відповідальність за заперечення голодомору.

     Спікер відмомив, що такий проект не має перспективи у сесійній залі, а прем'єр в широкому колі своїх прибічників зауважив, що більше принижувати свій авторитет перед цим казлом він не збирається.

25.03.2007
Бегемот Замбезький
сел.м.т. Замбезьке, Харарський рн.
Замбія

Примітки

1. Мий руки перед їжею (англ.)
2. КС - Конституційний Суд.
3. До побачення, тату.
4. "Знесені вітром".

До сторінки Проза

До головної сторінки сайту

http://krainachudes.org