Маленьке жовте
В. Кандінський

Avant propos. Читач цієї коротенької рецензії може запитати: який ідіот буде читати цю книжку? Відповідь: цим  ідіотом,  для загального блага, вирішив стати Рецензент,  який спробує стисло, у легкому стилі висвітлити питання: у чому ж полягають соціал-демократичні перспективи нашої багатостраждальної України і за  що ж нам така  ласка, Господи?

Структура книги. Книжка складається з вступного слова  видавництва (не  підписаного), передмови, невизначеної кількості глав і параграфів, що не пронумеровані, п'яти додатків. Обсяг власне авторського тексту - 100 сторінок, додатків - 90 сторінок. Кожна глава, на відміну від параграфа, відкривається малюнком, і тому глави від параграфів можна відрізнити за цією ознакою. Малюнки, насправді варіації одного малюнка, виконані художницею O. Хребтовою в стилі à la Kandinsky, точніше, в стилі одного конкретного малюнка великого модерніста відомого під назвою "Маленьке жовте". Для зручності Рецензент розмістив  gif-файл  оригіналу зверху справа цього тексту. Бібліографії немає. Це не означає, що Автор зовсім не згадує про теоретиків  і діячів світової  соціал-демократії. Навпаки, він згадує  Маркса, Енгельса, Плеханова, Леніна, відомих нам зі школи, а також  Брандта, Шрьодера, Блера - з екрана телевізора.

У вступному слові  видавництва  СДПУ(о) "Основні цінності"  (К.,   2000 р., 197 с.) анонімні видавці пишуть: "Ми плануємо видавати: твори мислителів, / .../ праці вітчизняних авторів, /.../ життєписи видатних  діячів, ..." - Рецензент сумлінно перелічив усе те з обширних планів видавництва, що гіпотетично могло би мати відношення до обговорюваної тут праці. Як переконається терплячий читач цієї скромної рецензії,  зовсім неочевидним є розряд, до якого відносить себе шановний Автор.  Ба більше, особисто у Рецензента склалося враження, що той відносить  себе таки до усіх трьох.

Предмову Автор починає так: "Написати цю книжку мене спонукали  роздуми про долю нашої країни. У чому причина наших тривалих негараздів? Чому ми /.../ живемо у злиднях (sic!)? Чому не можемо подолати корупцію?" - волає в тяжких роздумах "видатний мислитель" нашого з вами, дорогий читаче, сьогодення. Після недовгих блукань в пошуках засобів до подолання щойно окреслених проблем, Автор уже на другій сторінці "привернувся" до соціал-демократії. Ось  як  він, людина, без  сумніву, європейської культури, пише про цю знакову подію у своєму житті: "Я збагнув, що, перефразовуючи героя Мольєра, значну частину свого життя був соціал-демократом, але просто не усвідомлював цього". Рецензент, також палкий прихильник незрівняного Жан-Батиста, пригадує, що справді месьє Журден понад сорок років не усвідомлював того, що говорить прозою. Хотілося б поцікавитися, а скільки років перебував у такому ж несвідомому стані Автор? І вже навіть і питати не хочеться, що було б із благословенною Францією, якби Журден, або, ще гірше, Мольєр, чи (і подумати  страшно!) сам  Людовик XIV (як  і  ми з Автором палкий уболівальник  Мольєра) також усвідомили б, що вони "значну  частину свого життя"  були, не приведи Господи, соціал-демократами та ще й, свята  діва Марія спаси і помилуй, об'єднаними?!

     Але історія, на щастя, не знає умовного способу, і тому Автор, зігріваючи перед каміном келих з Remy Martin, закінчує свою лаконічну передмову  словами: "Сподіваюся, що  цей доробок прислужиться  до того початкового ознайомлення з загальними принципами та духом соціал-демократії, в якому є нагальна потреба". Рецензенту здалося, що Автор сміється над мільйонами своїх уболівальників, які усі, без винятку, якщо з чимось і ознайомилися то це з історію РСДРП, - і  з (б), і  з (м), хоча і без (о).  Та, вивчивши детальніше нелегкий життєвий шлях Автора, Рецензент  змушений був визнати, що той має рацію, або raison, мовою великого комедіанта. Справді, упродовж років своїх університетських студій Автор, виявляється, сидів совсім не там, де сиділи ми з вами шановні читачі цієї рецензії. Ні, там де сидів "мислитель" і майбутній "видатний   діяч" було  зовсім не  до "історії світової соціал-демократії". Ця сумна обставина, а також брак бібліографії вказують на те, що  вивчати історію  соціал-демократії Автору довелося, як і незабутньому  Полікарпу Полікарповичу Шарікову, самотужки, можливо навіть за тою самою "Полемікою Енгельса з Каутським". Цікаво, з ким із цих видатних засновників соціал-демократії погоджувався Автор? І чи погоджувався взагалі?  Чи, може, він, як і Полікарп Полікарпович, був незгодним з обома класиками і мав, як і належить майбутньому "вітчизняному авторові", свою  окрему, так би мовити, "об'єднану" думку? Якщо це так, а  щодо цього у  Рецензента нема ані найменших підстав сумніватися, то  дозвольте запитатися: "а кагда будєм дєліть?!" Бо першу частину ідей Шарікова "всьо  забрать" Автору вже вдалося повністю реалізувати. І  ще: кому будемо  наділяти, і чи ще не пізно в "подєльніки" записатися? Рецензент повинен попередити зацікавленого читача, що "поєзд уже ушьол" і питання так Автор не ставить. Його, Автора, більше цікавлять  проблеми ідеологічного наповнення тієї "течії", так би мовити, Гольфстіму, в океані вітчизняного організованого криміналітету, що називається об'єднаною соціал-демократією. Кримінологічна та кримінально-правова характеристика цього потопу може бути вивчена на основі  кандидатської праці ще одного видатного об'єднаного есдека сучасності Є. Марчука, а саме: "Кримінологічна та  кримінально-правова  характеристика злочинних організацій:  Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.  00.08 / Університет внутрішніх справ. —Х., 1998. — 21с. Шифр зберігання документа в НБУВ:РА300904/. Цей аспект соціал-демократії в даній рецензії розглядатися не буде.

Перша глава книги "Сучасна Україна: ідеологічний зріз" починається, як і усі наступні, плагіатом  з "Маленького жовтого" Кандінського  вже  згадуваної Mlle Хребтової. Препарація ідеологічного  тіла  нашої  Батьківщини приводить Автора до таких висновків :

а) "кількість виборців, здатних зайняти послідовно ліберальну позицію є мінімальною. ... це інтелектуал (себто такий виборець - Рец.) щонайменше  у  другому поколінні, який має значний  культурний капітал і здатний запропонувати ринку свій власний інтелектуальний продукт, що користується попитом" (ст.21). Будучи сексотом, щонайменше у  другому поколінні, Автор і не підозрює, що в Україні осміяна ним ідеологія, в умовах беспрецендентного і нічим не виправданого зубожіння населення, набирає 40% прихильників. Як інтелігент у всіх відомих йому поколіннях, Рецензент хоче зауважити Автору, що все ще потужний інтелектуальний прошарок українського суспільства здатен запропонувати  ринку багато  чого  потрібного, за умови, що це буде ринок, а не  соціал-демократичний (о) "дєрібан". Крім того, фермери, якщо дати їм можливість нормально господарювати, теж є носіями ліберальної ідеології, так само як і власники літаків і 600-х мерседесів, які "косять" під  соціал-демократів.

б) "... для значної частини виборців націонал-демократична ідея і надалі залишатиметься уособленням чогось архаїчно-нездійсненного, селянсько-патріархального. "Назад до природи"-  іронізує шанувальник "Нової Елоїзи", ще й цілком слушно додає: "...  політика націонал - демократів залишається незмінною: (...) цього разу йдеться про герб колишньої УРСР на будівлі Верховної Ради та  скасування Жовтневих  свят" (с.19-20). Це ставлення до проблем національного відродження,  що так  дотепно демонструє  Автор, слід було б вивісити на  великих  бігбордах по всій Західній та Центральній Україні - базовим електоральним регіонам новітнього Жан-Жака Руссо.

в) "По-третє, часи занепаду переживає і комуністична ідеологія", - це та, що набирає 30-35% прихильників (ст.20).

    Виходячи зі сказаного вище, теоретик новітнього соціал-демократизму  робить епохальний висновок: соціал-демократам нарешті  "необхідно  мати (siс!) певну вироблену ідеологію (ідеал)  (ст.15)". І далі, на с. 18:  "соціал-демократична ідеологія ... не повинна живитися міфами ... вона має бути досить раціональною", себто  вона має бути цілком  "канкретною" - дозволить собі поставити крапку над "і" Рецензент. І це зрозуміло, бо, ж як визнає сам Автор трохи нижче (с. 23):  "особливість теперішньої української соціал-демократичної ідеології полягає у тому, що Україна фактачно не має її ...". Ось така, дорогий читачу, сингулярність новітньої української соціал-демократчної ідеології - вона просто не існує.

     Так що ж то за група виборців така, на підтримку якої розраховує "видатний діяч" пострадянської сучастності? "Мислитель" слушно зауважує (с. 21):  "Якщо підходити до розгяду цієї групи  з соціологічними мірками, одразу впадає у вічі її розмитість". Але двома абзацами вище попереджає: "... я все одно не порадив би ні представникам інтелектуальної еліти, ані підприємцям зневажливо ставитися до соціал-демократичної ідеології". У  Рецензента мороз пробігає шкірою і  тремтять  жижки, коли він уявляє собі що буде з необачним підприємцем,  який  матиме хоробрість "зневажливо ставитися ...". Ні, краще про щось веселіше. От хоча би на наступній сторінці 22 Автор так коментує всім відомий парадокс: "Не зроблю великого відкриття, якщо скажу, що число  виборців, які симпатизують соціал-демократам, є помітно більшим за число тих, хто реально голосує за них на виборах". Чи підозрював Автор в 2000-му році, коли писав цю біблію об'єднаної соціал-демократії, наскільки підтвердяться його думки двома роками пізніше? У Рецензента склалося враження, що Автор не плекав щодо цього ані найменших ілюзій. Ба більше, Рецензент  не  ризикне зробити навіть і  маленького  відкриття, якщо висловить думку про те, що і в майбутньому відношення між цими двома числами буде зберігати відкриту Автором тенденцію.

Усі інші глави, кількість яких неможливо визначити (з 30 по 105 сторінки),  присвячені таким питанням як "етичні засади соціал-демократичної доктрини"; соціал - демократичним  "історичним традиціям"  (тоб то традиціям того, чого ще нема - Рец.), відношенню до церкви,  власності та ... "податкової політики". Тут нема нічого такого, про що  варто було б говорити і нічого такого, що має щось спільного з об'єднаною соціал-демократичною практикою. Все цілком "прагматично".

І останнє: ставлення до європейської інтеграції. Ст. 92: "Для України ... курс на участь у європейських економічних  структурах, на  повноправне членство у ЄС є тотожний визнанню ліберальних цінностей та монетаристських економічних  методів. Партії,  що виступають  проти лібералізму (а соціал-демократична ідеологія у  виконанні Автора подається нам саме як альтернатива лібералізму - Рец.), виступають й проти  європейського вибору України". Ось, так, дотеоретизувався. І  ще на с. 100 бачимо, що: "Діяльність МВФ та СБ по відношенню до України, безумовно, заслуговує на серйозну критику, адже рекомендації цих організацій далеко не завжди відповідають економічним інтересам України". Хотілося б побачити якусь "критику", але її нема. Чому Автору не подобаються "ці рекомендації", він не пояснює. Напевне не наповнені вони  "реальним содєржанієм".

     Одне Рецензенту незрозуміло: чому за такого "теоретично обгрунтованого" несприйняття основних західних  цінностей, соціал-демократи накопичують свій капітал, навчають своїх об'єднаних нащадків, купують вілли та яхти саме в цій, так Україні "протипоказаній" частині світу?  Це що - теж вплив класиків соціал-демократії? Чи не збираються наші  вожді, як і багато їхніх попередників, на старість записатися в громадяни кантону, який найбільш їм до вподоби? Рецензент  рекомендує околиці Женевського озера - колиски російської соціал-демократії.

    Останні, майже 90 сторінок займають, як вже вказувалося на початку, додатки: Світовий соціал-демократичний рух, - нотатки на полях історії;  Стокгольмська  декларація;  Статут Соцінтерну; Берлінська  програма;  Маніфест Шрьодера-Блера. Звідки все це взято? Хто переклав? Доктор  юридичних наук не обтяжує себе будь-якими посиланнями. Потрібно  так розуміти, що уболівальник Жан-Батіста та Жан-Жака все оце сам,  якщо не написав, то переклав з орігіналів. У будь-якому разі личило б  дати посилання на ці орігінали.

     І, ось, на сторінці, де дано код книги ISBN 966-7274-60-8  та  реквизити друкарні, бачимо, чи то анноацію, чи то резюме невідомо ким написане, де ми, нарешті дізнаємося, що ми прочитали "книгу роздумів відомого політичного діяча" в якій ... далі ідуть такі слова, як свобода, справедливість, солідарність, мораль, принципи і т. ін.

І все ж таки, при чому тут соціал-демократія? - запитає читач цієї рецензії, або, може і самої книжки, у Рецензента. А при чому тут Кандінський? - запитає у відповідь Рецензент  Mlle Хребтову. Цікаво, що вона  на це відповість?

До головної сторінки сайту

http://krainachudes.org

Структура книги

Вступне слово

Передмова

Перша глава

Інші глави

Ставлення до ЄС

Додатки

Соц.-дем. (о) та
Кандінський