|
Вірш перший |
Λ Ε Ο Ν Ι
Δ Α Σ |
|
|
Приходиш до дому -
Свободу вмикаєш
і чуєш: "Зарплати замало у вас!"
Та дивні ви леле, - їм
відповідаєш, -
Європи аршин завеликий для нас!
Античную Спарту собі пригадаєш:
були там ілоти, були і царі,
в зарплаті ілота з царем не зрівняєш,
видатки в них різні, хоч хцянки й одні. |
|
|
Ось так, - зауважим, - ідіть вже, дістали,
нема що лякати, і так ледь живі,
та й раду державну у Спарті тримали
в боях задубілі спартанські мужі!
A хлопцi, дiвчата, раби та жіноцтво
в рахунок не брались, бо не доросли,
державної мудрості мали не моцно
й до влади у Спарті прийти не могли!
|
|
|
У нас же, дивiться, любая дiвиця
до урни пiдходить і бюлетня пне,
а рабства не знайдеш, ну, як не дивися,
та зовсім не має, хоч брешуть що є.
I що це тодi, як не влада народу?
Ще й грошей дадуть на дільниці тобі!
Кому не в подобу - хай скочить у воду!
Погодьтесь: народніше годі знайти!
|
|
|
Знайшовся і в нас у Країнi Чудеснiй
стратиг Леонiдас, щасливi ж бо ми!
Подбав же Спаситель про демос тутешнiй:
створив нам на радiсть, спасибi Тобi!
Волоссям руденький, обличчя пом'яте,
багато чого він в житті пережив,
не скажеш, що красень, але й не горбатий,
і бочку ще, кажуть, свою не допив.
|
|
|
Невже це той самий, що згідно легендам,
узявши з собою три сотнi мужiв,
в горах Фермопiльських нелiченим персам,
з безумством вiдважних прохiд перекрив?
Три днi вiн тримався, легенда співає,
i досi на мiсцi тих славних боїв
стоїть монумент, i весь свiт пам'ятає
про триста спартанцiв - героїв-мужiв!
|
|
|
Та що ви, смієтесь? Цей з нашого часу!
То ж вiн нещодавно, зiгнавши полки,
з трьома тисячами закутих в пластмасу
на пам'ятник Татку накидав вiнки!
A далi - ще бiльше! На тiм не спинився:
бабулю, що хтiла теж квiти покласть,
побили герої, де страх їм подівся?
Прогнали, як Ксеркса зі Скіфії вспять!
|
|
|
Ось буде ж бо знати про будні суворі!
Хіба ж не казали римляни старi:
що "qvod licet Yovi,"- те -"non licet bovi1"?
Нема що робить на священній горі!
Якщо ж перекласти на рідну нам
мову,
ще й так, щоб менти зрозуміли усі:
"Не личить зважати бику на корову;
кидай на асфальт, хай полежить собі!"
|
|
|
Ви ж гадки не майте, що вбогий діляга
на персiв зiбрався, чи щось там таке.
Та нi, вiн скромняга, як тая дворняга:
нi писку, нi гласу, белькоче та й все.
Вмикаєш Брехунчик: і знов його бачиш,
і чуєш, щасливий, як він щось мичить,
і думаєш: "Боже, за що Ти нас мочиш,
невже нам до віку з такими от жить?!"
|
|
|
А він велемовний щось хоче сказати:
й сичить щось, гарчить, від натуги тремтить,
а вже коли з святом зібравсь привітати,
то щось по кацапськи в ефірі мявчить.
.................................................................
.................................................................
|
|
| |
...............................................................
...............................................................
|
|
|
