|
Вже сотні мільйонів однакових років
вкривають ліси наші гори святі,
аж ось нещодавно, Всевишній, за що ти?
Наслав Короїда, прости нам гріхи!
Отой проклятущий жерун всюдисущий
у нас ошавався, до Угрів не йде!
До Ляхів не хоче, з Валахів регоче,
Словаками брезгує, кляте ж таке!
До того ж смереки воно не чіпає:
все бук більше їсть і не хоч би який,
а той що до річок поближче спустився,
і біля доріг, бач розумний який!
Ну що ти тут зробиш, та ж римлян згадаєш,
залишили древні розумні думки:
degustimus хлопці він non disputantum*,
що хоче те й жре, що не хоче те ні.
Коли вже про їдження мова заходить,
голодніш студентів нелегко знайти.
Хіба що спортсмени, тим більше сьогодні,
не мають що їсти, болять животи.
Студенти країнські багато не варті,
тому за роботу нелегку та злу,
взялися хлоп'ята, що їх Avocatto*
та Tatto зібрали під руку свою.
Посіяли гречку по два кілограми,
завезли трубù в Срібні Гори вони.
І вдячні гуцули свій розум забули -
віддали спортсменам свої голоси.
І все, наша взяла! Майбутнє програли,
ми вам кіло гречки - ви нам вічний ліс.
І потім вже марно під шини лягали,
коли клан футбольний вивозив все вниз.
Пропав Короїд, ця біда проминула,
проблем більш нема - лісу також нема.
А те що водою Країна залилась,
та ж Зварник* вказав:"То природня біда!"*
Та й що там залило, ось в Андах - це діло!
Там гори й міста: все знесло в океан!
А в нас, де те море? Не море, а горе,
далеко Всевишній те море сховав.
То ж "вільно", гуцули, пасіть свої вівці,
сурміть на трембітах, жеріть свій токан.
А хлопці футбольні піднялися вище
і їх не дістать вже й Гаагським судам. |
|
