Там, де святий Франсиськ Асизький¹
присів, щоб втому вгомонить,
у краю від Дніпра неблизьким
Обитель тихая стоїть.

Присів ось там небідний странник,
в раю притулку попросив,
сльозою в кельї умивальник,
сердешний, скупо оросив.

Віконце, нари та параша -
це все, що Богом суждено,
це все, чим злая доля Паші
кінець прикрасила його.

На ранчо склав американське
добро і ваше і моє,
на нафто-газове шампанське
зГромадив воїнство своє.

Не мав ні страху ні докору,
життям чужим не дорожив,
йому би доном бути впору,
якби в донеччині він жив.

Любив пожити, смутку ворог,
любив і випить, ну а тих,
з донецьких лав сміття та порох,
людей не козирних, тупих,

уЩербних хлопців, що хотіли, 
самі по собі жить-тужить,
й заряд під Пашину кобилу
не полінились підложить;

в той світ, що вже не знає жалі, 
таких Пашуня відводив
і хлопець там не знаходив
ні шахт, ні сталі, ні печалі.

Та все минулось - призабулось,
в темряву з часом відплило,
решіткою брудною вкрилось,
вузьке під стелею вікно;

закрите щільно, закоптилось,
хоч би й відкрилося воно?
Щоб він побачив? А хотілось,
життя щоб кращеє прийшло.

В юнацьких мріях довго снилось:
багатим, вільним щоб хоч раз
як то Франсиську сподобилось,
ступить на острів Алькатрас². 

Ступив. Подекуди трамвайчик,
що на канатній тязі пре,
скрипне, минаючи майданчик
та сміх дівочий донесе.

Ембаркадеро, Чайна-Таун,
Пасифік-Юніон, Монтерей,
бар-панорама, Парамаунт,
Собор Скорботний, поп-музей³,

азарт бейсболу, рев родео,
усе оте, що серце зве, 
і мелодійний спів "Te Deum ...⁴",
услади вже не принесе!

До неба, клятий, підіймає,
і серце гордеє клює,
на скелі чорнії кидає,
а потім знову тіло рве.

І я там був, і ще поїду,
а чи точніше - полечу,
і БАРТом⁷ з Берклі переїду,
на Телеграфний⁸ гірб злечу;

пропущу келих, погуляю,
в квартал китайський зазирну,
від вас авжеж не приховаю, 
що разом з Пашею люблю,

цей край Землі! Душа співає:
там кращі дні пройшли мої,
там серце юність наповняє,
і повінню спливають сни ...

Але читач, прости, про що я
ось тут пишу? Та бо це ж ми
з тобою разом до ковбоя,
до тої сірої вежі,

летим в думках і серцем линем, 
де в тісній кам'яній норі,
забуті Господом, розп'яті,
ридають справжні козаки!

Сидить і наш, сльозу пускає,
життя пригадує своє
і дівку ту в душі картає,
що курінь в Паші відбере.

Забрала вже собі Турчина,
за ним і фракцію зведе,
маєтки, бізнес, павутину
інтриг і труб, все підмете!

Стривай, зведемо ми рахунки,
звільнюсь я звідси і тоді
верну твої я подарунки,
дай строк зміюко, підожди!

А до тих пір ті міліони,
що на ЄЕСУ заробив,
всі сімдесят і два лімони,
я хабарем оголосив! 

І ти, Гаранте, ще побачиш,
як корєша до ями пхать, 
дай лишень час і сам заплачеш:
бо вже почав тебе писать!

Гудять вже диски під диваном,
збирають в файли компромат,
нотують тихо за Паханом
державотворчий дурня мат.

Ось прийде час і ми підкинем
народу правду про Вітця
і якщо Бог поможе, скинем
в болото з трону молодця⁹.

          1.02.01